Solo exhibition / in duet:
ID: E21.12
Title:
Nikolay Karabinovych
and Sergey Shabohin:
All Against You
Date:
September 25 — October 5, 2021
Place:
Dzherelo pavilion, Kyiv, Ukraine
Curator:
Raw Burrow curatorial group (Nikita Kadan, Alina Kleytman, Dana Kosmina)
Artists:
Nikolay Karabinovych, Sergey Shabohin
Work:
Video Mandrake Gardens
Explication [in Ukrainian]:
25 вересня о 18.00 виставковий павільйон Джерело запрошує на відкриття виставки Насилля: Все проти вас.
Розклад:
18:00 - Dj -сет Артема Яроша
19:00 - Владислав Плісецький. Діти Катарсису: Соболезнуй амебам котрі по хрестам лазять або Всем пацанам привет-всем долбоебам пока.
20:00 - Виступ саунд-продюсерки Мар’яни Клочко.
21:00 - Dj Albert Heijn. Святковий Dj-сет з нагоди дня народження художника Ніколая Карабіновича.
Пізньокапіталістичне середовище формує громадянина через складні, багатошарові та взаємообумовлені системні насильницькі практики. Середовище пострадянське робить ці практики простішими та відвертішими. Низова відповідь на владне насильство стає вимушено насильницькою – особливо за умови участі крайньо-правих, що затвердили себе у ролі радикально-пасіонарної складової протестних сил. Водночас, владні оптики перетворюють мирний протест у м’яких “ліберальних” формах на сліпу пляму політичного мовлення, на пасивний ресурс невдоволення, що лише очікує на радикалізацію у насильницькому напрямку.
Роботи Сергія Шабохіна та Ніколая Карабіновича демонструють складні стосунки між владним насильством, низовим насильством-у-відповідь, ненасильницьким протестом та формами владного тиску, що мають позірно мирну форму, а також риторикою ситуативного виправдання тих дій, що знаходяться за межами того, що зветься “суспільним діалогом”.
Робота Сергія Шабохіна «Сади Мандрагори» (2021) побудована на архіві про парк Газенгайде у Берліні та парк Дружби народів й Київський сквер у Мінську. Нелегальні вечірки у Газенгайде під час локдауну, зокрема зібрання квір-спільноти у його північній частині, були, за визначенням художника, “м’яко розігнані” поліцією. Газенгайде – популярне місце для гей-круизингу (пошуку партнерів у публічних місцях) та оргій – у час закриття секс-клубів та дарк-румів став одним з небагатьох вільних просторів для сексуальної реалізації негетеронормативних людей. З іншого боку, дії поліції не містили випадків побиття чи затримання, не були гомофобно обумовлені, знаходилися у межах заходів підтримання карантинної безпеки та супроводжувалися нагадуваннями, що “звірам та птахам у парку теж потрібно спати”. В той самий час у парку Дружби народів та Київському сквері у Мінську проходила передвиборча кампанія, елементом якої був постійний тиск на опозицію та обмеження її можливостей для агітації. Обидва парки, таким чином опинилися в центрі уваги художника. На двох екранах йде паралельна демонстрація двох здавалося б таких різних контекстів: нелегальні рейви і офіційні пікети; м'яка реакція берлінської поліції і агресія мінських силових структур; сексуальність круїзингу і енергія протесту; білі стрічки з вузлом на деревах як символ ЛГБТК+ спільноти і білі стрічки на руках як символ протестного руху в Мінську; міф про Мандрагору, що зростала там, де на землю впало чоловіче сім'я, і стереотипи про Білорусь із їхньою семіотикою картоплі. Подвійне відео таким чином, за словами автора, “не настільки порівнює контексти, скільки демонструє невтомну спрагу до життя і боротьбу за свободу на тлі міських паркових ландшафтів”.
Робота Ніколая Карабіновича контрастує з вітально-протестним спрямуванням твору Шабохіна. “Щось сталося цієї весни” – свідчення промовистої інтенсивності мовчання про катастрофу. Озброєні зіткнення проросійських та проукраїнських сил в Одесі 2 травня 2014 року, що закінчилися масовими жертвами у центрі міста та Будинку профсоюзів, утворили відкриту проблему опису та пам’яті про ці події у новітній українській історії, а також призвели, з одного боку, до використання образу жертв у російській пропаганді, а з іншого – до формування специфічної місцевої культури не-згадування, своєрідного “монументу мовчання” на місці пожежі.
Перформенс художника Владислава Плісецького Діти Катарсису: Соболезнуй амебам котрі по хрестам лазять або "Всем пацанам привет-всем долбоебам пока.
“Ми відчуваємо себе частиною Великої Європейської родини — тієї старої Європи, що наразі спить, але обов’язково прокинеться. І ми її пробудження будемо прискорювати усіма силами.” Так описує себе себе ультраправе угруповання "Катарсис", представники якого писали погрози знайомим Влада в соцмережах. Ця ситуація лягла в основу перформенсу, де художник розмірковує над стосунками моралі та насильства. “Ок.Називай мене як хочеш мене це не бентежить". Приймаючи їх коментарі я нібито вибиваю "меч" з їхніх рук і відкидаю їх в ту саму "Велику Європу" , до якої вони йдуть, крокуючи назад, і намагаються тягнути нас, вчиняючи ґвалт на вулицях міста. Вони жертвують собою, погрожуючи насильницькими діями, намагаються "відкрити" очі людям які, на їх думку “відійшли від моралі”, забуваючи при цьому про себе і про те, що моралі в насиллі нема. Тому я зачитаю їх коментарі та їх імена.” - Владислав Плісецький.
Ніколай Карабінович (нар. 1988, Одеса, Україна) живе і працює між Гентом (Бельгія) і Києвом. Художник працює в різних медіа, включаючи відео, звук, текст і перформанс. У 2020 і 2018 роках він був удостоєний спеціальної премії PinchukArtCentre. У 2017 році Карабінович був асистентом куратора 5-ої Одеської бієнале. З 2019 року він навчається у Вищому інституті витончених мистецтв (HISK) в Генті. Роботи були представлені у M HKA – Antwerp (BE), PinchukArtCentre - Kyiv (UA), Sonsbeek Quadrennial (NL), Netwerk Aalst (BE), Museum of Modern Art, Odessa (UA)
Сергій Шабохін ( нар. 1984, Новополоцк, БССР) - художник, куратор, засновник та головний редактор порталу Art Aktivist, засновник та головний редактор KALEKTAR. Художник дебютував у 2009, коли став переможцем виставкового проекту “Білоруський павільйон 53 Венеційської бієнале”. Сергія Шабохіна цікавлять теми мистецтва в публічному просторі, критика системи культури та історії мистецтва, категорії страху та соціального тіла в білоруському суспільстві. Живе та працює в Познаню.
Артем Ярош - спів-куратор проекту Біоритм, діджей. “Я хочу передати холодний, індустріальний настрій використовуючи різні жанрові забарвлення від ембіенту та електроклешу до важкої та експериментальної музики.”
Музика Мар’яни Клочко це тендітні, душевні вокалізації на стику електронної меланхолії, бурхливого ритму та синтезованого відчуження - похмурий романс самотності, інтерпретований через темну рейв - естетику та експериментальну поп-музику.
Dj Albert Heijn народився у квітні 1961 року в місті Леуварден. З 1986 року він намагався організовувати вечірки та грати як ді -джей в країнах Бенілюксу. У той час він не був успішним діджеєм, у 1994 році він все ще грав нью біт. У 2002 році він намагався організовувати трайбал хаус вечірки. Але завжди з запізненням. Зараз його останній час зловити хвилю.
Розклад:
18:00 - Dj -сет Артема Яроша
19:00 - Владислав Плісецький. Діти Катарсису: Соболезнуй амебам котрі по хрестам лазять або Всем пацанам привет-всем долбоебам пока.
20:00 - Виступ саунд-продюсерки Мар’яни Клочко.
21:00 - Dj Albert Heijn. Святковий Dj-сет з нагоди дня народження художника Ніколая Карабіновича.
Пізньокапіталістичне середовище формує громадянина через складні, багатошарові та взаємообумовлені системні насильницькі практики. Середовище пострадянське робить ці практики простішими та відвертішими. Низова відповідь на владне насильство стає вимушено насильницькою – особливо за умови участі крайньо-правих, що затвердили себе у ролі радикально-пасіонарної складової протестних сил. Водночас, владні оптики перетворюють мирний протест у м’яких “ліберальних” формах на сліпу пляму політичного мовлення, на пасивний ресурс невдоволення, що лише очікує на радикалізацію у насильницькому напрямку.
Роботи Сергія Шабохіна та Ніколая Карабіновича демонструють складні стосунки між владним насильством, низовим насильством-у-відповідь, ненасильницьким протестом та формами владного тиску, що мають позірно мирну форму, а також риторикою ситуативного виправдання тих дій, що знаходяться за межами того, що зветься “суспільним діалогом”.
Робота Сергія Шабохіна «Сади Мандрагори» (2021) побудована на архіві про парк Газенгайде у Берліні та парк Дружби народів й Київський сквер у Мінську. Нелегальні вечірки у Газенгайде під час локдауну, зокрема зібрання квір-спільноти у його північній частині, були, за визначенням художника, “м’яко розігнані” поліцією. Газенгайде – популярне місце для гей-круизингу (пошуку партнерів у публічних місцях) та оргій – у час закриття секс-клубів та дарк-румів став одним з небагатьох вільних просторів для сексуальної реалізації негетеронормативних людей. З іншого боку, дії поліції не містили випадків побиття чи затримання, не були гомофобно обумовлені, знаходилися у межах заходів підтримання карантинної безпеки та супроводжувалися нагадуваннями, що “звірам та птахам у парку теж потрібно спати”. В той самий час у парку Дружби народів та Київському сквері у Мінську проходила передвиборча кампанія, елементом якої був постійний тиск на опозицію та обмеження її можливостей для агітації. Обидва парки, таким чином опинилися в центрі уваги художника. На двох екранах йде паралельна демонстрація двох здавалося б таких різних контекстів: нелегальні рейви і офіційні пікети; м'яка реакція берлінської поліції і агресія мінських силових структур; сексуальність круїзингу і енергія протесту; білі стрічки з вузлом на деревах як символ ЛГБТК+ спільноти і білі стрічки на руках як символ протестного руху в Мінську; міф про Мандрагору, що зростала там, де на землю впало чоловіче сім'я, і стереотипи про Білорусь із їхньою семіотикою картоплі. Подвійне відео таким чином, за словами автора, “не настільки порівнює контексти, скільки демонструє невтомну спрагу до життя і боротьбу за свободу на тлі міських паркових ландшафтів”.
Робота Ніколая Карабіновича контрастує з вітально-протестним спрямуванням твору Шабохіна. “Щось сталося цієї весни” – свідчення промовистої інтенсивності мовчання про катастрофу. Озброєні зіткнення проросійських та проукраїнських сил в Одесі 2 травня 2014 року, що закінчилися масовими жертвами у центрі міста та Будинку профсоюзів, утворили відкриту проблему опису та пам’яті про ці події у новітній українській історії, а також призвели, з одного боку, до використання образу жертв у російській пропаганді, а з іншого – до формування специфічної місцевої культури не-згадування, своєрідного “монументу мовчання” на місці пожежі.
Перформенс художника Владислава Плісецького Діти Катарсису: Соболезнуй амебам котрі по хрестам лазять або "Всем пацанам привет-всем долбоебам пока.
“Ми відчуваємо себе частиною Великої Європейської родини — тієї старої Європи, що наразі спить, але обов’язково прокинеться. І ми її пробудження будемо прискорювати усіма силами.” Так описує себе себе ультраправе угруповання "Катарсис", представники якого писали погрози знайомим Влада в соцмережах. Ця ситуація лягла в основу перформенсу, де художник розмірковує над стосунками моралі та насильства. “Ок.Називай мене як хочеш мене це не бентежить". Приймаючи їх коментарі я нібито вибиваю "меч" з їхніх рук і відкидаю їх в ту саму "Велику Європу" , до якої вони йдуть, крокуючи назад, і намагаються тягнути нас, вчиняючи ґвалт на вулицях міста. Вони жертвують собою, погрожуючи насильницькими діями, намагаються "відкрити" очі людям які, на їх думку “відійшли від моралі”, забуваючи при цьому про себе і про те, що моралі в насиллі нема. Тому я зачитаю їх коментарі та їх імена.” - Владислав Плісецький.
Ніколай Карабінович (нар. 1988, Одеса, Україна) живе і працює між Гентом (Бельгія) і Києвом. Художник працює в різних медіа, включаючи відео, звук, текст і перформанс. У 2020 і 2018 роках він був удостоєний спеціальної премії PinchukArtCentre. У 2017 році Карабінович був асистентом куратора 5-ої Одеської бієнале. З 2019 року він навчається у Вищому інституті витончених мистецтв (HISK) в Генті. Роботи були представлені у M HKA – Antwerp (BE), PinchukArtCentre - Kyiv (UA), Sonsbeek Quadrennial (NL), Netwerk Aalst (BE), Museum of Modern Art, Odessa (UA)
Сергій Шабохін ( нар. 1984, Новополоцк, БССР) - художник, куратор, засновник та головний редактор порталу Art Aktivist, засновник та головний редактор KALEKTAR. Художник дебютував у 2009, коли став переможцем виставкового проекту “Білоруський павільйон 53 Венеційської бієнале”. Сергія Шабохіна цікавлять теми мистецтва в публічному просторі, критика системи культури та історії мистецтва, категорії страху та соціального тіла в білоруському суспільстві. Живе та працює в Познаню.
Артем Ярош - спів-куратор проекту Біоритм, діджей. “Я хочу передати холодний, індустріальний настрій використовуючи різні жанрові забарвлення від ембіенту та електроклешу до важкої та експериментальної музики.”
Музика Мар’яни Клочко це тендітні, душевні вокалізації на стику електронної меланхолії, бурхливого ритму та синтезованого відчуження - похмурий романс самотності, інтерпретований через темну рейв - естетику та експериментальну поп-музику.
Dj Albert Heijn народився у квітні 1961 року в місті Леуварден. З 1986 року він намагався організовувати вечірки та грати як ді -джей в країнах Бенілюксу. У той час він не був успішним діджеєм, у 1994 році він все ще грав нью біт. У 2002 році він намагався організовувати трайбал хаус вечірки. Але завжди з запізненням. Зараз його останній час зловити хвилю.
Link: